ЩА́СНИЙ, а, е, розм. Те саме, що щасли́вий. Не родися красна, та родися щасна (Укр.. присл.., 1963, 180); Чи пам’ятаєш дні ті гарні, ясні, Коли сміялось сонце, грало море, А ми на скелі вдвох стояли щасні… (Вороний, Вибр., 1959, 129); Простора хатина, чепурно вибілена, тепла та ясна, тиха та щасна, війнула на його якимсь теплим духом… (Мирний, II, 1954, 169); Вона вивела його в сад у тихий літній вечір і, обнімаючи поглядом щасним усе навкруги, сказала: — Марку, все це наше з тобою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 453); Докія од радості навіть не знає, що сказати, і всім тілом пригортається до Тимофія, чуючи, як щасні сльози пощипують її повіки (Стельмах, II, 1962, 175); Добре діди сиві Між себе рядили, Щасну долю молодим судили (П. Куліш, Вибр., 1969, 342); З заспокоєним серцем, повним надії на щасне скінчення справи своєї, повертав Семен з Межибожа додому (Коцюб., І, 1955, 125); // у знач. ім. ща́сні, них, мн. Люди, яким щастить. Ні, не однако для всіх сонце сяє, Хоч безучасно над всіми блищить. Бідний слізьми його блиск заливає, Щасним воно і терни золотить (Фр., X, 1954, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 572.