ЩЕМЛЯ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що щемли́вий. Щемлячий тусок погнав його в гори (Коцюб., II, 1955, 332); Хоч я й сердилася страшенно на Славка, але десь у глибині серця відчувала якусь щемлячу нудьгу за ним (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 127); Нічна гроза завжди чомусь викликала в Наталки Григорівни солодкий, щемлячий спогад дитинства (Донч., Дочка, 1950, 97); Його серця знову торкнувся щемлячий біль (Гур., Життя.., 1954, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 581.