ЩЕРБА́1, и́, ж., заст. Відвар з чого-небудь, рідкий суп. [Галя:] Будеш обідати? [Влас:] А що ж там є? [Галя:] Щерба з галушок. Галушок було мало, ми всі поїли. Влить щерби? (Кроп., II, 1958, 319); Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? Щерба одна, засипана злегка пшоном та задобрена шматочком сала з цибулею — от і все (Мирний, IV, 1955, 320); // Юшка з риби. Весело снідать посідали, Мочили сухарі в воді, Поки Онисько-кашовар Щербу притирив ваганами, Варену густо з сазанами (Укр. поети-романтики.., 1968, 572); Саламаха й тетеря були постійною їжею козаків, тільки по неділях та на свята кухар варив щербу із свіжої риби (Панч, Гомон. Україна, 1954, 227).
ЩЕРБА́2, и́, ж., діал. Щербина. Сокирою він висікав, де міг, більші щерби в скалі, щоби за них міг держатися (Фр., VIII, 1952, 226); На нього глянула з-поміж виноградників якась порожнява, якась щерба, що робила враження вибитого зуба (Коцюб., І, 1955, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 581 - 582.