ЩЕ́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до щерби́ти. І де той меч, не щерблений ніким, Що голови позносив би ворожі? (Дмит., Книга боротьби, 1939, 47).
2. у знач. прикм. Який має щербини (про що-небудь); щербатий. Він пам’ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі… (Сос., II, 1958, 350).
Ще́рблений мі́сяць — те саме, що Щерба́тий мі́сяць (див. мі́сяць). Високо над лісом законився щерблений місяць (Ю. Янов., І, 1954, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 582.