ЩИ́ГОЛЬ1, гля, ч. Невеликий співочий птах родини в’юркових, який має яскраве строкате оперення. Ми збирали насіння різних трав для канарків та щиглів (Фр., IV, 1950, 209); Листяний ліс зараз сповнений пташиного співу. Іволги змагаються з щиглями (Шиян, Гроза.., 1956, 391).
ЩИ́ГОЛЬ2, гля, ч., розм. Різкий удар пальцем (перев. середнім або вказівним), зігнутим за допомогою великого пальця. Хлопець був проти них [канцеляристів] безправний, оголений, відкритий для всіх щиглів та запотиличників, що вважались в економії жартами і що ранили його в саму душу (Гончар, І, 1959, 169); Юркові.., що кумедно морщив лоб, намагаючись розсмішити, Сергій дав щигля і вийшов в коридор (Мушк., Чорний хліб, 1960, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 583.