ЩУ́РИК, а, ч. Те саме, що щур2 2. Вилися бистрі щурики над нами, Із нірок вилітаючи своїх, Що геть поцяткували надбережжя — Круту й високу глиняну стіну (Рильський, Зграя.., 1960, 52); Він [холод] уже погнав на південь щуриків, журавлів і лебедів (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 611.