ЩУРЯ́ЧИЙ1, а, е. Прикм. до щур1; // Такий, як у щурів. — Я вуса ці викохую аж тридцять год. —Оці?! — захихотіла шинкарочка.— Оці щурячі хвостики? (Ільч., Козацьк. роду.. 1958, 505).
ЩУРЯ́ЧИЙ2, а, е. Прикм. до щур2; // Належний щурові. Уся круча в щурячих норах (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 611.