Ю́ДИТИ, ю́джу, ю́диш, недок., перех., діал. Під’юджувати. [Матрона:] А що, Юдо, юдиш? О, не діждеш довго юдити! (Фр., IX, 1952, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 612.