Ю́РМИ́ТИСЯ, ю́рми́ться; мн. ю́рмля́ться; недок. Те саме, що юрби́тися. По закінченні концерту люди ще довго не розходились, юрмилися біля клубу (Баш, На.. дорозі, 1967, 192); На майдані він задивився на великий гурт людей, що юрмилися перед широкою, як святкова скатерка, об’явою (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 52); Біля віконець кількох хат юрмились різномасті голуби (Ряб., Золототисячник, 1948, 144); Маленькі рибки юрмилися тут же таки біля ніг Бориса, зовсім не боячись помахів його грізного спінінга (Собко, Біле полум’я, 1952, 82); *Образно. У Тоні Кравченко насторожений погляд і міцно стулені губи,— не кожний здогадається, які думки юрмляться в її голові (Жур., Даша, 1961,25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 616.