ЮРОДИ́ВИЙ, а, е.
1. Психічно хворий; божевільний. Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Шевч., І, 1963, 329); — Добре,— сказав старий,— я бачу, що з тобою нічого не зробиш, ти якийсь святий чи, може, трохи юродивий (Собко, Срібний корабель, 1961, 119); // у знач. ім. юроди́вий, вого, ч.; юроди́ва, вої, ж. Психічно хвора, божевільна людина. Загледівши Мурашка, юродивий впився в нього злим, розпаленим поглядом (Гончар, Таврія, 1952, 282).
2. у знач. ім. юроди́вий, вого, ч.; юроди́ва, вої, ж. У марновірних, релігійних людей — жебрак, божевільний, що має дар віщуна. По один бік диякона стояв.. юродивий, спустивши з одного плеча червону хламиду (Н.-Лев., III, 1956, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 616.