ЯВ, у, ч. Те саме, що я́ва́2. Тут Турн без пам’яті схватився, Стояв, як в землю вритий стовп; Од злості, з хмелю ввесь трусився І сна [сну] од яву не розчовп (Котл., І, 1952, 179); Ніч за вікнами зимова. Ніч мов сон, і сон мов яв (Сос., II, 1958, 46); З ординаторської чоловічого відділення Ігор вийшов з таким почуттям, неначе опинився в чудернацькому світі, де не існує чіткої грані між явом і сновиддям (Шовк., Людина.., 1962, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 620.