ЯГДТА́Ш, а́, ч. Мисливська сумка для дичини й дрібного звіра. З підперезаного величезного живота звисав важкий ягдташ, повний дичини (Довж., І, 1958, 422); Сашко підтягнув на плечі набряклий ремінь ягдташа (Десняк, II, 1955, 402); 3 двостволками і ягдташами за плечима ми йшли стежкою край степового шляху (Донч., VI, 1957, 362); *Образно. На вулиці, в дорозі, в гостях.. прицілювався [П. К. Саксаганський] своїм гострим оком— постріл, і в ягдташі його пам’яті вже зберігається цікавий, потрібний йому жест, вираз обличчя, інтонація (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 622.