ЯГНИ́ЦЯ, і, ж. Те саме, що вівця́; молода вівця. Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (Коцюб., II, 1955, 334); Мати годує Гриця, заганяє в кошару ягницю (Багмут, Опов., 1959, 14); — Ватя при тих дамах безвинна ягниця… (Н.-Лев., IV, 1956, 180); *У порівн. Вийшла я за ворота, аж другий поліцейський веде попід руки Хаброню, а третій жене поперед себе Марту, й Хіврю, й Мотрю, неначе тих ягниць (Н.-Лев., III, 1956, 259); Тиха [Настя], як ягниця, ніжна, як голубка (Коцюб., І, 1955, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 623.