ЯДОВИ́ТИЙ, а, е, рідко. Те саме, що отру́йний. Якби він знав, Яке-то лихо з його вийде, З того лукавого Давида, То, мов гадюку б, розтоптав І ядовитую б розтер Гадючу слину (Шевч., II, 1963, 406); В травах високих.. ненароком На ядовиту гадюку вона наступила (Зеров, Вибр., 1966, 218); Непомітно прийшла на.. одвічну крадіж дівочих вінків. Обманами окутала м’якими, вартових поставила і зашепотіла ядовитим шепотом відьма: — Ніхто не побачить… ніхто не дізнається… (Хотк., II, 1966, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 625.