Я́ДУ́ХА, и.
1. ж. Задишка, спричинювана деякими захворюваннями серця або бронхів; астма. Люта ядуха розриває бідоласі груди ще відтоді, як повернувся з війни, увібравши в себе гнилизну Мазурських боліт (Речм., Весн. грози, 1961, 4); Він кілька років хворів на ядуху і говорив важко, ніби витискуючи з горла вугласті, необтесані слова (Добр., Очак. розмир, 1965, 398); До санаторіїв на береги Іссик-Кулю привозили хворих, котрих мучила серцева ядуха, слабість (Знання.., 1, 1972, 9).
2. ч. і ж., перен., розм. Уживається як лайливе слово. — А заробіток мій… хоч який там у дідька заробіток!.. І то ще гаразд, казав батькові хазяїн, все ж прибуток у хаті і хлопець до діла привикає. А своїх [дітей], ядуха проклятий, піди, не привчав (М. Ол., Чуєш.., 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 626.