ЯЗИКО́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до язи́к 1. В тієї жінки принаймні язикові мускули були насправжки античного складу (Крим., Вибр., 1965, 358); // Приготовлений з язика, язиків. Язикова ковбаса.
2. заст. Мовний (у 1 знач.). Опріч язикових спорів, галицька інтелігенція займалася високою політикою (Коцюб., III, 1956, 29); На саму балюстраду галереї опиралися ліктями Мільця й Регіна, ждучи на язиковий турнір, що мав розпочатись незабаром у цій залі (Фр., VI, 1951, 267).
3. лінгв. Те саме, що язи́чний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 630.