ЯРМАРКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до я́рмарок. В ярмаркові дні до канатів і гаків [гойдалки] чіплялося два збиті з дощок човни з виточеними жіночими погруддями на носах (Смолич, II, 1958, 42); За півгодини Шмалько повернувся до корчми, біля якої зібрався весь ярмарковий люд (Добр., Очак. розмир, 1965, 48); Через ярмаркових людей — то з Говтви, то з Решетилівки, то з Турбаїв — все частіше докочувались про Каховку різні чутки (Гончар, І, 1959, 6); Нині в селі .. є загальноосвітня школа, збудована на колишній ярмарковій площі (Цюпа, Україна.., 1960, 171); // у знач. ім. ярмарко́вий, вого, ч. Той, хто продає або купує на ярмарку. З усіх гір, з усіх плаїв, усіми стежками йшли, їхали, неначе річками плили, ярмаркові (Фр., VIII, 1952, 360); Вивіз циган на ярмарок Коня продавати… Посходились ярмаркові, Стали оглядати… (Рудан., Тв., 1959, 172); // Який буває на ярмарку, власт. ярмаркові. Галас і гамір ярмарковий спалахують з новим завзяттям (Ю. Янов., І, 1958, 579); Їхній віз протиснувся крізь ярмаркову штовханину до рундуків, здебільшого порожніх, зупинився біля одного з них, з червоним дашком (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 649.