ЯСНОВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто має здатність до ясновидіння, передбачення чого-небудь. Долгов ніколи досі не бачив справжнього поета або художника, і з дитинства йому здавалося, що це істоти майже надприродні, щось на зразок пророків або ясновидців (Тулуб, В степу.., 1964, 86); Вілла кишіла астрологами, чарівниками, ворожбитами й ясновидцями (Загреб., Європа 45, 1959, 189); Поет [Т. Шевченко] бачив завтрашній день без кріпаччини, передчував «сім’ю вольну, нову», був ясновидцем відродження, предтечею грядущої революційної бурі (Літ. Укр., 30.V 1964, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 657.