ЯТАГА́Н, а, ч. Старовинна холодна зброя, середня між шаблею й кинджалом, що має фігурний вигин, увігнуте лезо; поширена у народів Близького й Середнього Сходу. Блискають шаблі, миготять криві турецькі ятагани (Н.-Лев., III, 1956, 307); Блиснув кривий Яремин ятаган, подарунок татарського хана (Кач., II, 1958, 413); *Образно. Було тихо. Місяць різав тополі турецьким ятаганом (Тют., Вир, 1964, 468); Шаленіє гроза. В землю б’ють криві ятагани блискавок (Мас., Роман.., 1970, 357); *У порівн. Дівчина тільки тепер помітила вершників. Один дивився на неї з захопленням.. Другий, з горбатим носом, з вусами, як ятагани, глянув їй просто у вічі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 29); Місяць хижо поблискує, мов кривий ятаган (Б. Ол., На лінії.., 1972, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 659.