ІКОНОГРА́ФІЯ, ї, ж.
1. Опис і вивчення різноманітних зображень певної особи, події, сюжету тощо в творах живопису й скульптури. Для граверного мистецтва другої половини XVII ст. характерні нові риси, які проявлялися в тому, що гравюра поступово відходить від застарілих прийомів іконографії (Іст. УРСР, І, 1953, 305).
2. збірн. Сукупність таких зображень. Незвичний для іконографії Шевченка портрет (з бородою), виконаний І. Кавалерідзе (Мист., 3, 1964, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 16.