ІКОНОПИ́СЕЦЬ, сця, ч. Художник, що малює ікони. На покуті по всіх стінах усе святії образи, та усе хорошої роботи, усе Борисівських іконописців (Кв.-Осн., II, 1956, 311); Захоплюємось ми нашим геніальним іконописцем Рубльовим і неперевершеними полотнами епохи Відродження (Довж., III, 1960, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 16.