ІНСТИ́НКТ, у, ч.
1. біол. Вроджена, типова для кожного виду тварин здатність до виконання певних доцільних дій у відповідь на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища. Чимало вчених висловлювало думку, що у перелітних птахів інстинкт до перельотів є спадковим (Наука.., 3, 1960, 38); В ту мить інстинкт наказав їй [ящірці]: «Стій! Умри!» І вона причаїлась між двома грудками землі, звідки не моргаючи визирали тільки її діамантові оченята (Донч., І, 1956, 60).
2. Несвідоме й нездоланне прагнення, потяг до чого-небудь. В Тиховичеві прокинулись, мабуть, войовничі інстинкти (Коцюб., І, 1955, 209).
3. перен. Підсвідоме чуття. Інстинкт материнський найпередніше [найперше] заговорив в її серці (Н.-Лев., І, 1956, 454); — Кожна жінка серцем відгадає його [кохання] голос, інстинктом прочує (Фр., VI, 1951, 266); Він не стільки побачив, скільки інстинктом відчув нещастя (Дмит., Розлука, 1957, 11); Інстинкт самозахисту наказав Безбородькові не йти відчиняти (Вільде, Сестри.., 1958, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 33.