ІНСТРУ́КТОР, а, ч.
1. Працівник якої-небудь установи, що контролює діяльність підлеглих йому органів і осіб, інструктує, як правильно організувати працю. Раніше він працював в апараті обкому інструктором сільгоспвідділу (Ряб., Жайворонки, 1957, 20).
2. Фахівець, що навчає якої-небудь спеціальності, справи. В майстерні був інструктор і кілька робітників, у яких мали вчитися теслярської справи вихованці комуни (Мик., II, 1957, 463); За тобою стежить інструктор з плавання, ти знаєш про це і намагаєшся пливти чітко (Донч., V, 1957, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 34.