ІНТРИГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Здійснювати інтриги проти кого-небудь. — Інші, розізлившися на вас, почнуть інтригувати, встромляти вам палки в колеса (Шовк., Інженери, 1956, 142); Вельможне панство тоне в розкошах, марнує час у хвастощах, інтригує при дворі безвільного короля (Кач., II, 1958, 411).
2. перех. Збуджувати цікавість загадковістю, неясністю, таємничістю; зацікавлювати. Це почало мене інтригувати. Невже він стежить за мною? (Коцюб., І, 1955, 428); Я догадався: це Тамара.., про неї останнім часом сестра часто говорила мені, інтригувала її красою (Грим., Подробиці.., 1956, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 41.