ІНТУЇ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Здатність людини в деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати що-небудь, спираючись на попередній досвід, знання й т. ін.; чуття, проникливість, здогад. Чомусь він мені подобався. І не балакали ми з ним, і зустрічались не так часто, а от подобався. Чомусь завжди мені здавалось: «От людина, здатна до благородних учинків». І показалося, що інтуїція не підвела (Хотк., І, 1966, 164); Покладаючись.. на свою старшинську інтуїцію, Хаєцький шукав своїх десь ліворуч (Гончар, І, 1954, 327); Інтуїція і тонкий слух допомагали Петрикові вести мелодію за скрипалем (Дмит., Розлука, 1957, 321).
2. В ідеалістичній філософії — безпосереднє збагнення, осягнення істини без допомоги досвіду й логічних умовиводів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 41.