ІНІЦІАТИ́ВА, и, ж.
1. Перший крок у якій-небудь справі; почин. Думаю, що не слід мені брати ініціативи таких речей (Л. Укр., V, 1956, 303); Крім більшовиків, нікому було взяти на себе ініціативу створення нового, III Інтернаціоналу (Біогр. Леніна, 1955, 138); // Керівна роль у яких-небудь діях, справах. Події розвивалися так швидко, що Мирон і незчувсь, як ініціатива вислизнула з його рук і стихія захлиснула його (Кол., Терен.., 1959, 63).
За ініціати́вою чиєю; З ініціати́ви чиєї — за чиєюсь порадою, вказівкою, на чиюсь пропозицію. За ініціативою В. І. Леніна був відкритий вільний доступ народу до бібліотечних багатств (Нар. тв. та етн., З, 1957, 19); Журнал «Дружба народов», створений з ініціативи М. Горького, існує вже двадцять восьмий рік (Літ. Укр., 18.II 1966, 1).
◊ Бра́ти (взя́ти, забира́ти, перехопи́ти і т. ін.) ініціати́ву [до свої́х рук, у свої́ ру́ки] — випереджувати когось у дії, вчинку; самому братися за керування якоюсь дією. — З корми в наш бік було направлено, очевидячки, не менше чотирьох гвинтівок.. Я взяв ініціативу до своїх рук. Нав’язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу (Ю. Янов., II, 1958, 72); Від утоми він відкинувся на подушку, але, щоб не дати дочці перехопити ініціативу в розмові, зразу ж знову заговорив (Головко, II, 1957, 588).
2. Здатність висувати нові ідеї, пропозиції; уміння самостійно розпочинати яку-небудь справу; заповзятливість. — В мене буриться кров, коли бачу, як одиноке ядро галицької цивілізації отак безрадно і без ініціативи здається на ласку долі (Фр., VIII, 1952, 81); Тут [у гірських умовах] загальний успіх у великій мірі залежав від ініціативи, винахідливості, бойового настрою кожного окремого бійця (Гончар, І, 1954, 86); На Україні, як і скрізь на неосяжних просторах Радянської Вітчизни, бурхливим джерелом б’є прекрасна народна ініціатива (Рад. Укр., 12.V 1959, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 29.