Що oзначає слово - "іржавий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ІРЖА́ВИЙ, рідше РЖА́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до іржа́ 1. З металу зняли іржаву шкаралупу (Наука.., 9, 1965, 49); // Покритий іржею (у 1 знач.). У стіні, насупроти дверей, аж коло самої стелі чорніло, мов рот якого звіра, вікно, виставивши замість зубів іржаві штаби заліза (Мирний, І, 1954, 320); О, горе тим рукам, що звикли у неволі Носить кайдани ржаві та важкі (Л. Укр., І, 1951, 121); Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Ткач, Жди.., 1959, 73); * Образно. Чи ти знавав, як точить доля ржава Ще змолоду робітничу сім’ю? (Стар., Поет. тв., 1958, 69); // Власт. залізу, вкритому іржею. Іржавий запах; // Покритий бурими плямами старого риб’ячого жиру (про солону рибу).— Вона дала мені гарбуза через ту іржаву суху чехоню? (Н.-Лев., III, 1956, 50); Від згаги після іржавих оселедців, якими вони повечеряли, Байда й сам мучився (Панч, І, 1956, 471).

2. перен. Скрипучий, різкий (про звук, голос і т. ін.). Голос Олекси стався якийсь залізно-холодний і ржавий (Фр., VIII, 1952, 152); Янош і бородач засміялися хриплим іржавим сміхом (Рибак, Що сталося.., 1947, 160).

3. Який містить іржу (у 2 знач.); покритий іржею. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода (Тют., Вир, 1964, 317); Люди у Водяному згадали, що Лукія потрапила в їхнє село просто з трясовини, з іржавого болота (Донч., III, 1956, 134); Висохлу зі старості криницю покрила поволока ржава (У. Кравч., Вибр., 1958, 179); // Покритий осадом води з іржею. Вони зупинилися, вийшли з тарантаса розім’яти ноги і майже поруч із пам’ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (Тулуб, В степу.., 1964, 92).

4. Який має колір іржі. Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш Над сірими і ржавими ярамиМи їх пили маленькими ковтками (Зеров, Вибр., 1966, 70); Тепер ліс далеченько відійшов од колишньої загороди з старими-престарими яблунями. Всихаючи, вони розчахувалися на вітрах, трухлявіли.. і зотлівали іржавим огнем (Стельмах, II, 1962, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 46.