Луга́рь, ря́, м.
1) Разбойникъ, скрывавшійся въ степныхъ лѣсахъ (См. Луг) и нападавшій на купеческіе и чумацкіе обозы. Рудч. Чп. 51. У Стороженка, МПр., 164, слово это употреблено неправильно въ смыслѣ: житель луговъ. Ум. Лугарик.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 379.