Нагоди́ти, джу́, ди́ш, гл.
1) — кого. Случиться кому быть. Посилався (до дівчини), хотів її взяти, нагодила дідча мати товариша в хаті. Гол. І. 252.
2) безл. Вовремя явиться кому. Воно б і вкрив був, коли Семена швидко нагодило. Н. Вол. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 477.