Ґанчува́ти, чу́ю, єш, гл.
1) Браковать, находить недостатки. Котра дівчина вередує з женихами, ґанчує та плаче, то з єї оттак сміються. Уман. у.
2) Имѣть изъянъ, порокъ, недостатокъ. Ґанчує на ногу кобила. Канев. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 346.