АВТОРИТЕ́Т.
1. тільки одн., род. у. Загальновизнане значення, вплив, поважність (особи, організації, колективу, теорії і т. ін.). Тепер ми стали організованою партією, а це й означає створення влади, перетворення авторитету ідей в авторитет влади.. (Ленін, 7, 1949, 324); Нарешті лікарі порадили їй змінити оточення і виїхати на село в якусь родину, де був би порядок і де сама хвора узнавала б чийсь авторитет (Л. Укр., V, 1956, 416); Незмірна зріс міжнародний авторитет Радянської України, яка послідовно бореться за збереження миру і безпеки народів (Колг. Укр., 7, 1963, 56).
2. род. а. Про особу, що користується впливом, повагою, заслуговує повного довір’я. Гаврило неперевершений авторитет у солов’їних співах (Коп., Як вони.., 1948, 66); Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала беззаперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю. Янов., II, 1958, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 14.