АДИ́, АДИ́-НО, виг., діал. Уживається при здивуванні або при бажанні звернути чию-небудь увагу на щось; дивись, дивись-но. — Переїжджаємо через рогачку, аж тут, ади, коло рогачкової будки сидить підстаркуватий панисько (Фр., III, 1950, 212); Почала [дівчинка] шукати щось за пазухою. Витягла врешті довгий цуке цукерок. Ади! ( Коцюб., ІІ, 1955, 311)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 20.