АКВЕДУ́К, а, ч. Надземна кам’яна або залізобетонна споруда, міст для переведення водопровідних труб, зрошувальних і гідроенергетичних каналів через глибокі яри, ущелини, долини рік, залізниці і шосейні шляхи. Рим лежав за червоними таровинними акведуками, прекрасний і білий, як хмара на літньому небі (Загреб., Європа. Захід, 1960, 29); Якщо канал.. лежить дуже низько, воду пропускають над ним з допомогою акведука, що являє собою трубу або лоток (жолоб) на опорах (Колг. енц., І, 1956, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 26.