АКО́РД1, у, ч. Гармонійне поєднання кількох музичних звуків або голосів. Загриміли акорди, міцні, як сталь, дужі, глибокі, як море (Н.-Лев., III, 1956, 305); Її руки сміливо і впевнено брали найважчі акорди і з блискавичною швидкістю виконували найскладніші пасажі (Ів., Вел. очі, 1956, 79); * Образно. Я ввесь був як пісня, як акорд суму, що злився з піснею моря, сонця і скель (Коцюб., II, 1955, 288); Тим часом розвиднялося, світало. Пташиний гомін з гомоном людським Бринів здаля акордом неясним І в вогкій ямі завмирав луною (Рильський, II, 1956, 49).
∆ Ако́рд струн — набір струн для смичкового або щипкового музичного інструмента.
◊ Заклю́чний ако́рд — дія, явище, подія і т. ін., якими що-небудь закінчується. Заключним акордом.. свята радянського мистецтва став 8 грудня концерт у Кремлівському палаці з’їздів (Літ. Укр., 11.XII 1962. 1).
АКО́РД2, у, ч., заст. Угода, договір між ким-небудь. — Ти, посол, людина розумна, помисли: учинити зараз акорд не можемо (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 27.