АНА́РХІЯ, ї, ж.
1. Стан суспільства, в якому відсутні організована влада, закони, немає певних обов’язкових норм поведінки; безвладдя. Тяжке становище народних мас України погіршувалося феодальною анархією, що панувала в Польській державі і проявлялася в розгнузданій сваволі магнатів і шляхти (Іст. укр. літ., І, 1954, 62); // Заперечення, невизнання будь-якої влади, авторитету. — А в Давида зараз якесь зборище, — як ковтнув шматок, раптом згадав Яків.. І Сахновський з-за столу. — ..Що це за анархія! Влади не визнають?! (Головко, II, 1957. 64); // Відсутність планової організації в чому-небудь; безладність, хаотичність. Капіталізм — це лад економічної анархії і періодичних криз, хронічного безробіття і злиднів мас, хижацького розтрачання продуктивних сил (Програма КПРС, 1961, 30).
2. перен. Безладдя, хаос. На станції в цей день панувала повна анархія, все йшло шкереберть! (Гончар, Таврія.., 1957, 520).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 43.