АНЕМІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до анемі́я; недокрівний.
2. перен. Безсилий, млявий, кволий. Буваю часто в анемічному стані, надто надвечір, — маленькі одливи від голови і певна безсилість (Л. Укр., V, 1956, 356);
* Образно. Жадна земля випила за літо сонце, і вона стало бліде, анемічне (Коцюб., II, 1955, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 45.