АНТАГОНІ́ЗМ, у, ч.
1. Непримиренна суперечність. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, — гнобитель і гноблений перебували у нічному антагонізмі один до одного (Комун. маніф., 1947, 48); // Неприязнь, ворожість. В її відносинах до старшого брата і сестри чується глухий антагонізм (Л. Укр., III, 1952, 718).
2. біол. Боротьба між деякими тваринами, рослинами, мікроорганізмами, що веде до знищення чи пригнічення одних організмів іншими. Явище антагонізму між окремими видами мікроорганізмів привернуло увагу багатьох дослідників (Наука.., 11, 1956, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 48.