АНТИСЕ́ПТИКИ, ів, мн. (одн. антисе́птик, а, ч.).
1. мед. Хімічні речовини, за допомогою яких знезаражують рани або запобігають їх зараженню; антисептичні засоби. В клініці терапевтичної стоматології мікроцид майже повністю витіснив застосування антисептиків (Мікр. ж., XVIII, 3, 1956, 57).
2. техн. Речовини, якими просочують дерев’яні частини будівель, шпали і т. ін., щоб зберегти їх від гниття. Щоб запобігти руйнуванню деревини різного роду гнилями, її сушать, просочують антисептиками (креозот, мідний купорос, фтористий натрій) (Стол.-буд. справа, 1957, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 50.