АПА́ТІЯ, ї, ж. Стан байдужості, млявості. Вона й собі стала якось проворніша й веселіша і вийшла з своєї звичайної апатії (Н.-Лев., IV, 1956, 67); Поганий день: не то щоб скучно, а якась апатія, пригнобленість (Коцюб., III, 1956, 130); Павла охопила якась апатія, і незабаром він впав у холодне й темне забуття (Кучер, Голод, 1961, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 54.