АЯ́КЖЕ, част., розм.
1. Уживається для ствердження якоїсь думки; авжеж, звичайно. — Та на таке питання зауряд одказують: "еге, авжеж, аякже, любитиму, дуже", — одмовила вона всміхаючись (Вовчок, І, 1955, 378); — Хто знає, обід буде?.. — Аякже! Повинен бути (Мирний, IV, 1955, 203); [Ніна:] Вона Їде з Мальвановим? Напевно? [Xламушка:] Ну, аякже! Вони ж побрались (Коч., II, 1956, 42).
2. Уживається для вираження незгоди з чим-небудь, заперечення, відмови. Він думає, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого дочекаєшся!.. (Коцюб., II, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 74.