БАДДЯ́, і́, ж., рідко,
1. Велике цебро. Тягне він [хлопець] здорову, важку баддю, повну води, а в очах аж позеленіє від великої натуги… (Коцюб., І, 1955, 22).
2. Посудина для витягання руди або землі з шахти; цебер. З вишки у шахту раз по раз спускалася баддя, яка виносила на поверхню вапнякуватий грунт впереміш з камінням (Минко, Вибр., 1952, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 86.