БАДЬО́РИЙ, а, е. Сповнений енергії, сили; жвавий. — Осе так заснулось! — промовив я, почуваючи себе таким бадьорим та дужим, та й почав мерщій вставати (Мирний, IV, 1955, 360); Ми молоді, захоплені, бадьорі, герої ми, і скромні і прості (Сос., Поезії, 1950, 249); // Який виражає жвавість, свідчить про енергію, силу. Гримаса жалю та каяття перекосила не по літах бадьоре лице (Ле, Міжгір’я, 1953, 88); Секретар міськкому.. бадьорим кроком іде їй назустріч (Хижняк, Тамара, 1959, 213); // Веселий, пожвавлений. Із-за саду долітає бадьорий робочий гомін: співають дівчата, гукають біля скотини хлопці (Вас., III, 1960, 133); Бадьора пісня лине Над берегом крутим (Тарн., З дал. дороги, 1961, 41); // Який надає енергії, сили. Бадьорий холод сповняє цю дику чашу, холодні води спадають по сірих каміннях, і п’ють їх дикі олені (Коцюб., II, 1955, 109); Ранок був ясний, бадьорий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 86.