БАЛАГУ́ЛЬСЬКИЙ, а, е, заст. Прикм. до балагу́ла. На шляху задзвенів балагульський дзвоник, промчали коні, п’яна весільна пісня покотилася попідвіконню (Стельмах, II, 1962, 390); // Належний балагулі (в 2 знач.). Велика балагульська бричка підкочувалась під один з багатших домів (Коцюб., II, 1955, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 93.