БАЛАКУ́Н, а́, ч., розм. Балакуча людина; базіка. В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п’ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Шовк., Людина.., 1962, 167); // зневажл. Людина, яка любить багато говорити про що-небудь, не виконуючи того на ділі. — У, пустомолот! — злісно подумала вслід йому дівчина.. — Самі розмовочки й резолюції! Балакун (Донч., II, 1956, 161)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 94.