БАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., перех.
1. рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду і т. ін.).
2. кого. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось. Театр понад два тижні баламутив публіку, обіцяючи виставу п’єси "Украдене щастя" (Фр., XVI, 1955, 204); Він [Юзько] останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (Коб., III, 1956, 499); // Підбурювати на якісь учинки; бунтувати. "Бунтар, кричить [пан], гайдамака! Він мені людей баламутить" (Коцюб., І, 1955, 336); [Якимаха:] Баламутить [Шевченко] Моїх селян! Кричить на все село. Що я не маю права віддавати У рекрути Івана Смоляка (Коч., III, 1956, 167); [1-й солдат:] Тут він один цілий полк баламутить (Корн., І, 1955, 175); // без додатка. Поводитися задерикувато, робити таке, що виходить за межі норм поведінки. [Орися:] Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить? (Фр., IX, 1952, 76); — Ти що ж це баламутити задумав, не слухатися старших? (Шиян, Гроза.., 1956, 314).
∆ Баламу́тити сві́том — хвилювати, тривожити багатьох. — Не баламутьте, мамо, світом: Доконче вам треба розтривожити всіх (Стельмах, Правда.., 1961, 25).
3. Залицятися, настирливо домагатися взаємності в коханні. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш (Сл. Гр.); — Ти навіщо мого чоловіка баламутиш? — запитала Віра (Шиян, Баланда, 1957, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 94.