БАЛАМУ́ТИТИСЯ, у́чуся, у́тишся, недок.
1. Перебувати в стані неспокою, бути неспокійним. Повільніше билося серце, вже не так гарячкове баламутилась кров у розслаблених жилах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 346); // перев. безос. Втрачати ясність, чіткість; наморочитися. Бачила виразно, що Яцеві почало баламутитися в голові (Фр., II, 1950, 227).
2. Поводитися неспокійно, хвилюватися; виявляти непокору. Було із-за чого баламутитися людям: зовсім нікчемні ціни виставили наймачі в цей перший день ярмарку (Гончар, Таврія, 1952, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 95.