БА́ЛОЩІ, ів, мн.
1. Дія за знач. ба́лувати 1. — І в кого вона така вдалась? ..Охо-хо, все то балощі! (Л. Укр., III, 1952, 603).
2. Дія за знач. ба́луватися; пустощі, пустування. — Нічого, правдонько, убожество — не опорок. Балощі, лінощі… ото опорок (Тесл., Вибр., 1950, 27); Та й цю дочку, Одарку, якось не догледів: за балощами дитячими випорснула з-під батьківського впливу (Ле, Ю. Кудря, 1956, 16); — Хіба ти що, не ловив ніколи вудкою або переметом? — ..Ні, не визнаю. Я сільський житель, а в селі це балощами вважається (Загреб., Спека, 1961, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.