БАНЬКИ́, ньо́к, мн., вульг. Очі. — Чого ви, братця, так баньки повитріщали? (Греб., І, 1957, 44); Він [цар] вилупив баньки з лоба — і все затрусилось (Шевч., І, 1951, 252); Андрущенко, розпустивши кучері, все нахабніше глипає посовілими баньками в Настин бік (Гончар, Таврія, 1952, 45); * Образно. Осіння ніч шемрала навколо у мряці, моргала жовтими баньками електроламп (Донч., І, 1956, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 102.