БАНІ́Т, БАНИ́Т, а, ч., заст. Людина, оголошена поза законом; вигнанець. [Анна:] А хто баніт, той, звісно, утікач (Л. Укр., III, 1952, 394); Кожен братчик повинен позиватися в братському суді, а за порушення статуту виключають із братства, тобто відлучають від церкви. Тоді він — банит, людина поза законом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.