БАНІТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. заст. Засуджувати кого-небудь на вигнання.
2. діал. Дуже сильно лаяти кого-небудь. Василь.. радо слухав, як мати банітувала сестру (Мирний, IV, 1955, 28); [Домаха:] Мамо! краще мене банітуйте, а не паскудьте моєї дружини! (Стар., Вибр., 1959, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 100.